![Грай, [Марку]](assets/img/lettering-grai-marku.png)
«Твоє розумне нехай полежить»
Дядько Петро довірив небожеві господарство, але жодних новацій не допускав. Євген тим часом читав фахову літературу. Найбільше його вразила книжка професора Павла Костичева «Про боротьбу з посухами».
Він перевіряв ідеї вченого на маленьких ділянках, а дядько бурчав: «Роби наше дурне, а твоє розумне нехай полежить».
Повну волю молодий господар дістав лише після смерті дядька.
Літо 1892 року
Літо 1892 року. На Херсонщині з квітня до Петра, 29 червня, — жодного дощу. Земля потріскалася так, що палиця, вкинута в шпарину, зникала. Хліб хрустить під ногами.
По селах ідуть процесії, священики правлять молебні про дощ. Перешори теж виходять у степ.
Серед селян іде пан, сьомий рік під наглядом поліції. Він просить священика зупинити процесію на одному полі — своєму.
Що помітили люди?
Посеред посухи земля була вогкою — діти навіть ліпили з неї коників. Один селянин прошепотів: «То ви в Бога не просите вогкости, так як ми, а видираєте!» Після молебня Чикаленко прочитав просто на ріллі імпровізовану лекцію.
Як працює Чорний парПоле, яке рік не засівають, а постійно розпушують, щоб зберегти вологу.
Це не диво і не таємниця. Поле, що відпочиває від посіву, постійно розпушують, і ґрунт не віддає вологу: «на споді, навіть у велику посуху, держиться ще весняна вода».
Чикаленко не вигадав цього методу. Він узяв теорію науковця і зробив її практикою степового господарства.
Подивитися схему чорного пару
П’ять років на одну книжку
Після лекції в полі він вирішив написати книжку для селян. Почалося п’ять років відмов. Одеський цензор не наважився. Петербург визнав рукопис «незручним для друку». Журнал «Хуторянин» хвалив текст, але друкувати українською не мав права.
Тоді Чикаленко писав професорові Костичеву, міністрові хліборобства Єрмолову, скаржився міністрові внутрішніх справ. Нарешті 1897 року Комітет міністрів поставив на рукописі напис: «Дозволено в виде исключения».
Чим він переконав міністра?
Він говорив мовою міністерства — врожаї й податки. Додав звіт земського діяча, який дивувався його хлібу в голодний рік.
«Не цього разу — але згодом саме так».
Наступні книжки він за порадою службовця міністерства Филип’єва писав у формі розмов, «щоб виглядало як белетристика». Звідси назва серії — «Розмови про сільське хазяйство».
Півмільйона примірників
Одеський друг Михайло Комаров радів, що тепер «наша мова хоч скоком-боком впірається поміж люди», а міністерство освіти жартома назвав «міністерством народної темноти».
Згодом вийшло шість книжечок «Розмов». ЗемствоМісцеве самоврядування в Російській імперії; опікувалося школами, лікарнями, сільським господарством. розійшлися з ними понад пів мільйона примірників. Автор отримав дві срібні й одну золоту медалі. Переселенці брали ці книжки з собою аж до Сибіру.
книжка для села
Пан, що говорить «по-нашому»
Уся родина Чикаленків говорила українською. Діти до школи російської не знали, і для них довелося найняти вчительку.
Перешорці перестали соромитися своєї мови й казали насмішникам, що їхній пан «вміє говорити на всіх язиках, а з своїми дітьми і зо всіма говорить по-нашому».
Сам Чикаленко писав, що нікого не силував, а «досягав того своїм прикладом». Він дав землю й хату під школу. Через свого економа, селянина Дмитра Лужанського, заснував у селі кредитове товариство.
За чверть урожаю
Землю, яку не обробляв сам, він здавав селянам за чверть урожаю, як тоді було заведено в окрузі. Але з умовою: обов’язкова сівозміна його господарства.
Згодом самі перешорці згадували, що він їх «заставляв» орати чорний пар.
Інновація трималася не лише на прикладі, а й на дисципліні.
донькаЇй було сім, коли настала та посуха. Згодом вона описала, як чутка про чорний пар дійшла до міністерства й до батькового господарства «раз-у-раз» приїздили експерти.
